Яремчук В.

Ревізіоністська критика національної історії у сучасній Україні: методологічні прогалини

Рубрика: МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО

Анотація: Мета дослідження – обґрунтувати неслушність деяких методологічних засновків ревізіоністських пропозицій стосовно національної історії, які спричиняють твердження про її «ненауковість» та «інтелектуальний анахронізм» й за допомогою методологічних арґументів посилити тезу про наукову леґітимність такого різновиду історієписання. Методологія базована на методах історіографічного аналізу, синтезу, а також історіографічної компаративістики. Наукова новизна полягає в арґументації методологічних прогалин ревізіоністської критики національної історії у сучасній Україні та обґрунтуванні положення про її цілковиту методологічну коректність. По-перше, стверджено, що національна історія за своїми пізнавальними характеристиками нічим не відрізняється від інших способів наукового осягнення минулого. По-друге, доведено, що зв’язок національної історії зі сьогоденням, як і будь-якого іншого різновиду історієписання, неминучий. Такий проект професійної історіографії, зберігаючи наукову притомність, водночас у сучасній Україні належить до особливо значущих з огляду на свої важливі позитивні соціальні функції. Висновки. Головна помилка методологічного характеру, якої припускаються критики національної історії у сучасній Україні, полягає в підміні понять: нації та способів дослідження її минувшини. Тож епістемологічні вади етноцентричної версії національної історії, до якої апелюють критики, безпідставно поширено на інші способи пізнання минулого. Натомість територіальна/ багатоетнічна версія, доповнена досягненнями інших моделей пізнання (культурної, соціальної, ґлобальної історії тощо), долає прогалини етноцентричної та надає національній історії повноцінної академічної респектабельності. Національна історія, як й інші різновиди історієписання, зберігає активний зв’язок з українським сьогоденням. Проте цей аспект належить до норми функціонування професійної історіографії, а не є академічною девіацією.

Ключові слова: національна історія, методологія історії, професійне історієписання, історики-ревізіоністи, сучасна Україна, соціальні функції історії.

  Повний текст PDF    https://doi.org/10.15407/uhj2020.05.159     Цитування публікації

• Яремчук В. (Національний університет «Острозька академія», Острог, Україна, vitaliiiaremchuk@gmail.com) ORCID: http://orcid.org/0000-0003-2493-7271

Бібліографічний опис для цитування:
Яремчук В. Ревізіоністська критика національної історії у сучасній Україні: методологічні прогалини / В. Яремчук // Український історичний журнал. - 2020. - Число 5. - С. 159-175. doi: https://doi.org/10.15407/uhj2020.05.159

Бібліографія:

1. Ададуров В.В. Теоретичні засади та методологія вписування української історії в європейський контекст (погляд історика-всесвітника) // Український історичний журнал. – 2013. – №2. – С.10.
2. Аристов В. Что нового в Киевской Руси? // Ab imperio. – 2015. – №1. – С.484–485. doi: https://doi.org/10.1353/imp.2015.0004
3. Блок М. Апология истории или ремесло историка. – Москва, 1973.
4. Furedi F. Gdzie się podziali wszyscy intelektualiści? – Warszawa, 2008.
5. Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада. – Москва, 2002.
6. Guldi J., Armitage D. The History Manifesto. – Cambridge, 2014. doi: https://doi.org/10.1017/9781139923880
7. Галушко К.Ю. У пошуку common sense: до дискусії з приводу національного ґранд-наративу // Український історичний журнал. – 2013. – №1. – С.4–23.
8. Hunt L. Writing History in the Global Era. – New York, 2014.
9. Iggers G. Historiografia ХХ w.: Przegląd kierunków_badawczych. – Warszawa, 2010.
10. Иггерс Г., Ван Э. Глобальная история современной историографии. – Москва, 2012.
11. Касьянов Г. «Націоналізація» історії: нормативна історіографія, канон та їхні суперники (Україна 1990-х) // Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ ст.: здобутки і проблеми. – Л., 2004. – С.72–73.
12. Касьянов Г. Danse macabre: голод 1932–1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті – початок 2000-х). – К., 2010.
13. Касьянов Г. Past continuous: історична політика 1980-х ‒ 2000-х: Україна та сусіди. ‒ K., 2018.
14. Касьянов Г., Смолій В., Толочко О. Україна в російському історичному дискурсі: проблеми дослідження та інтерпретації. – К., 2013.
15. Касьянов Г.В., Толочко О.П. Національні історії та сучасна історіографія: виклики й небезпеки при написанні нової історії України // Український історичний журнал. – 2012. – №6. – С.7.
16. Колінгвуд Р.Дж. Ідея історії. – К., 1996.
17. Конрад С. Что такое глобальная история? – Москва, 2018.
18. Кравченко В. Поневолення історією: Радянська Україна в сучасній історіографії // Його ж. Україна, імперія, Росія: Вибрані статті з модерної історії та історіографії. – К., 2011. – С.479.
19. Кроче Б. Теория и история историографии. – Москва, 1998.
20. Куций І. Історіографічний посібник з академічним змістом // Історіографічні дослідження в Україні. – Вип.29. – К., 2018. – C.329.
21. Лекція свободи Наталі Яковенко [Електронний ресурс]: https://zaxid.net/lektsiya_svobodi_nataliyi_yakovenko_n1286280
22. Любарець А.В. Політика пам’яті щодо радянської спадщини в Україні (2005–2015 рр.): Дис. … канд. іст. наук. – К., 2017.
23. Lukacs J. The Future of History. – New Haven, 2011.
24. Mae M. Ngai. Promises and Perils of Transnational History [Електронний ресурс]: https://www.historians.org/ publications-and-directories/perspectives-on-history/december-2012/promises-and-perils-of-transnational-history
25. Маґочій П.-Р. Територія істориків // Критика. – 2011. – №9/10. –С.30–32.
26. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів. – Ужгород, 2012.
27. Маґочій П.Р. Конструювання чи деконструкція: як повинна виглядати «майбутня історія України»? // Український історичний журнал. – 2013. – №4. – С.4–7.
28. Майборода О.М. «Національна історія» заслуговує бути більш живою, ніж мертвою // Український історичний журнал. – 2013. – №1. – С.24–28.
29. Мегилл А. Историческая эпистемология. – Москва, 2007.
30. Нуссбаум М. Не ради прибыли: зачем демократии нужны гуманитарные науки. – Москва, 2014.
31. Плохій С. Між історією та нацією: Павло Роберт Маґочій і переосмислення української історії // Критика. – 2011. – №9/10. – С.27–30.
32. Плохій С. Наталя Яковенко: портрет історика у зворотній перспективі // Theatrum Humanae Vitae: Студії на пошану Наталі Яковенко. – К., 2012. – С.53.
33. Плохій С. Брама Європи: Історія України від скіфських воєн до незалежності. ‒ Х., 2016.
34. Про А. Двенадцать уроков по истории. – Москва, 2000.
35. Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. – Москва, 1998.
36. Сербин Р. Боротьба Івана Химки з «українськими мітами»: хибні методи // Критика. – 2012. – №6. – С.17.
37. Тоштендаль Р. Профессионализм историка и историческое знание. – Москва, 2014.
38. Величенко С. Де починається національна історія // Критика. – 2006. – №9. – С.17–19.
39. Величенко С. Чи можливо тепер науково переписувати історію підросійської України // Критика. – 2009. – №9/10. – С.29.
40. Величенко С. New Wine Old Bottle: Ukrainian History, Muscovite/Russian Imperial Myths and the Cambridge History of Russia [Електронний ресурс]: https://www.academia.edu/13207347/_New_Wine_Old_Bottles._Ukrainian_History_Muscovite_Russian_Imperial_Myths_and_the_Cambridge_History_of_Russia_WWW.HISTORIANS.IN.UA_Sept._2013_
41. Вен П. Как пишут историю: Опыт эпистемологии. – Москва, 2003.
42. Вжосек В. Історія – Культура – Метафора: Постання некласичної історіографії. Про історичне мислення. – К., 2012.
43. Яковенко Н. У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. – К., 2017.
44. Яремчук В. «Політизована історія»: різні виміри одного поняття // Історик і Влада. – К., 2016. – С.161–162.
45. Яремчук В.П. Українська історіографія: суспільно-політична історія. – Острог, 2017.
46. Яременко М. Перед викликами уніфікації та дисциплінування: Київська православна митрополія у XVIII ст. – Л., 2017.
47. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. – Л., 1999.